Керкегор (Kierkegaard) Серен PDF Печать E-mail

Керкегор (Kierkegaard) Серен (1813-1855) – датський філософ і пись-менник. Творчість Керкегор, вкорінене в інтимно особистих переживаннях і рефлексії самоспостереження, нерозривно пов’язано з його особистим життям, до найбільш істотних моментів якої відноситься: суворе християнське вихован-ня, що проходило під визначальним впливом батька, з волі якого Керкегор став студентом теологічного факультету, сполучаючи заняття з захопленням естети-кою і богемним способом життя; розрив з нареченою, що стала поворотною по-дією в житті Керкегора, після якого незабаром і почався новий етап у його жит-ті – творче самітництво, а також почата ним в останні роки життя жагуча поле-міка з офіційною церквою, за якої Керкегор не визнавав якої-небудь причетнос-ті до щирого християнства. Керкегор відрізнявся разючою працездатністю (майже всі основні добутки: “Або-або”, “Страх і тремтіння”, “Повторення”, “Філософські крохи”, “Поняття страху”, “Етапи життєвого шляху”, “Заключна ненаукова післямова до філософських крохам” – були опубліковані ним за чо-тири роки, з 1843 по 1846; у 1849 вийшла у світло “Хвороба до смерті”) і літе-ратурною плідністю (один тільки “Щоденник” Керкегора зайняв 14 друкованих томів). Свої праці (крім “Повчальних мов”, що носили характер релігійних про-повідей) Керкегор публікував під різним псевдонімами, співзвучними ідеї до-бутку. Визначений вплив на світогляд Керкегор зробив романтизм (магістерсь-ка дисертація Керкегор була присвячена поняттю іронії). Прояснення власних філософських позицій здійснювалося Керкегором у руслі критики філософсько-го раціоналізму Гегеля. Керкегор покритикував основний принцип гегелівської філософії про тотожність мислення і буття, вказавши на його тавтологічність і протиставивши йому існування (existenz) як те, що саме і розділяє мислення і буття. Постулюючи екзистенціальний характер істини, Керкегор виключає її зі сфери наукового знання з його принципами об’єктивності і систематичності. Об’єктивне мислення через його абстрактність і загально-значимість не торка-ється існуючої суб’єктивності, у якій, по переконанню Керкегора, і знаходиться істина. Філософська система, що може бути побудований тільки з погляду віч-ності, припускає виключення “щиро конкретного”, одиничного людського іс-нування, чиєю визначальним умовою є “тимчасовість”. Думаючи як вихідний пункт філософії не позачасове загальне, але саму екзистенцію, Керкегор разом з тим заперечує здатність логічного мислення зрозуміти її, що обумовлено різни-ми планами буття логічного й екзистенціального: а саме можливістю і дійсніс-тю (відповідно). При цьому вирішальну роль, на думку Керкегор, грає несуміс-ність логіки і діалектики, що проявляється, насамперед, у нездатності логіки виразити рух, становлення. Розуміючи екзистенцію як щось по самій істоті своєму діалектичне, Керкегор протиставляє гегелівській діалектиці як логіці буття і мислення (Керкегор називає її “кількісною”) екзистенціальну діалектику (“якісну”, за його визначеням). В останньої, “стрибок” – як перехід у нову якість – непояснена (“кількість” не може бути передумовою “якості”, а проти-річчя непримиренні, тому що “зняття принципу протиріччя для існуючого означає, що він сам повинний перестати існувати”). Діалектичний аспект про-блеми, говорить Керкегор, вимагає мислення іншого роду, ніж мислення абст-рактне, чисте від власного існування мислителя, а саме пристрасті мислення, здатного на втримання якісної діалектики існування і нескінченний інтерес, що припускає, існуючого індивідуума до своєї екзистенції. Взявши за критерій енергію відносини людини до Бога, Керкегор виділяє три стадії існування: ес-тетичну, етичну і релігійну. “Естетична” людина, у своєму прагненні до насо-лоди орієнтований на зовнішнє, не є в Керкегора власне особистістю, що має свій центр у самій собі, – що виступає необхідною передумовою боговідношен-ня. Справжнє існування носить етично-особистісний характер. При цьому осо-бистість як конкретне виступає в Керкегора умовою здійснення етичного як за-гального, тобто має етичне (борг) не поза собою, а в самій собі. Етичний зміст існування концентрується в Керкегор у понятті вибору. Керкегор цікавить тіль-ки абсолютний вибір, що, будучи здійсненням свободи, (визнаної ним винятко-во в сфері “внутрішнього” (Innerlichkeit), означає вибір людиною не “того чи іншого”, але самого себе у своєму вічному значенні, тобто грішним, винним і розккриваючим перед Богом. Осередком третьої, релігійної, стадії є в Керкего-ра мить стрибка віри, що відкриває щирий сенс існування, що складає в абсо-лютному відношенні до Бога, тобто парадоксальному зіткненні тимчасового і вічного, – що, у свою чергу, є екзистенціальним повторенням аб солютного Па-радокса: існуючого (= тимчасового) вічного, коли Бог існував в образі людини. Як вища пристрасть віра здійснюється, згідно Керкегора, всупереч розуму й етичному, затверджуючи себе через абсурд. Підкреслюючи особистий характер боговідношения, Керкегор відкидає опосередкований зв’язок з Богом, визнаю-чи абсолютну невимовність досвіду віри, – виступаючи тим самим спадкоєм-цем тієї лінії в інтерпретації християнства, що йде від послань апостола Павла, через філософію Тертулліана, Августина, середньовічної містики і Паскаля до знаменитого “Sola fide” – “тільки вірою” (врятується людина) – Лютера. Всякий екзистенціальний досвід знаходить у Керкегора справжній зміст і відноситься до сфери щирого існування остільки, оскільки сприяє усвідомленню людиною релігійного значення своєї особистості (на противагу існуванню неістинному, зв’язаному з розсіюванням суб’єктивності і, отже, що веде від Бога). Особлива увагу при цьому Керкегор приділяє страху, зв’язаному з переживанням особис-тістю свого існування як буття “обличчям до смерті”, а також розпачу як “вихі-дній точці для досягнення абсолютного”. Існування, згідно Керкегор, вимагає постійного духовного напруги і страждання (особливо на релігійній стадії). Ос-новні екзистенціальні поняття, покликані описати непізнавану і немислиму у своїй таємниці екзистенцію, не виводяться послідовно одне з іншого, але взає-мообумовлені таким чином, що кожне поняття вже містить у собі всі інші. Ши-року поширення філософія Керкегора одержала тільки в 20 ст., виявившись співзвучної й потяг до протестантської неоортодоксії, і шуканням екзистенціа-лізму, що зароджується. Загострення моральних і релігійних проблем людсько-го існування зближає філософію Керкегора з творчістю Достоєвського. Ірраціо-налістичний пафос філософії Керкегора, відмова розуму в пізнанні “останіх іс-тин” буття, що відкриваються в “раптовість загадкового”, співпадає з духом і основною ідеєю творчості Шестова.

 

Шановні відвідувачі цього сайту! Окремі структурні частини тексту (формули, таблиці, малюнки тощо) можуть бути відсутні в його електронній версії. Для отримання повної версії тексту, що Вас зацікавив, звертайтеся, будь ласка, за: ICQ: 604-606-238, e-mail: Apgrate9@meta.ua

Загрузка...
>